Фіксація повних знімних протезів з опорою на імплантати: первинне та вторинне шинування імплантатів.
Відносні переваги різних видів фіксації – гнучке проти жорсткого – є контроверсійними та базуються на досвіді. Гнучкий механізм ретенції рекомендується з огляду на припущення, що це вбереже імплантати від перевантаження; хоча in vivo дослідження пацієнтів із повними знімними протезами нижньої щелепи із опорою на 2 імплантати не показали якоїсь переваги одного з цих видів ретенції над іншим. Не зважаючи на переконання деяких стоматологів, про те що балкова система краще розподіляє навантаження між імплантатами та підтримуючими тканинами, обидва типи ретенції є однаково ефективними.
Вибір типу кріплення впливає на стійкість протезу. При використанні одинарних кріплень імплантати залишаються не шинованими. Протез буде виступати в якості шинуйочого елементи при встановленні(вторинне шинування). Балкова конструкція безпосередньо шинує імплантати без встановленого протезу(первинне шинування).
Особливості дизайну компонентів з’єднання.
Системи фіксації повних знімних протезів з опорою на імплантати складаються з двох частин: матриці і відповідної по формі патриці, які з’єднуються механічно або за рахунок сили тертя. Патриця кріпиться до імплантатів, а матриця в протез. В ролі патриці виступає балка або кулькові/магнітні абатменти. В ролі матриці виступають кліпси для балок; пластикові/нейлонові чашечки чи гумові кільця для кулькових абатментів і ретейнери для магнітних. Також в якості фіксуючого елементу можуть використовуватися телескопічні коронки.
Первинне шинування
Балкові конструкції демонструють більш високу ретенцію в порівнянні з кульковими або локаторними абатментами, особливо у випадку плоских задніх відділів альвеолярного відростка. Вони забезпечують кращу трансверзальну фіксацію та стійкість протеза. Незважаючи на те що ретенційні елементи підлягають заміні час від часу, згідно літературних даних, балкові конструкції потребують меншого технічного обслуговування ніж одинарні елементи.
Однак балкове з’єднання важче чистити для пацієнта – літературні дані вказують на значно більшу акумуляцію нальоту, що в подальшому може призвести до мукозитів та гіперплазії ясен.
Балковий тип з’єднання вимагає мінімум 10-12мм між встановленими імплантатами для можливості виготовлення. При використанні в якості опори тільки двох імплантатів на нижній щелепі найпростішою конструкцією є використання круглої балки. Однак це створює ротаційну вісь для протезу спричиняючи подальшу атрофію в дистальних відділах, що буде вимагати періодичного перебазування.
Збільшення кількості імплантатів веде до збільшення кількості балкових та фіксуючих елементів. При використанні чотирьох імплантатів можна виготовити балкову конструкцію з консольною частиною. По аналогії з конструюванням мостоподібних протезів з опорою на імплантатах, задній імплантат рекомендуються встановити максимально дистально для зменшення розміру консольної частини.
Вторинне шинування
Перевагами вторинного шинування є те, що ретенційні лементи можна встановити безпосередньо в існуючий вже протез, що зменшує загальну вартість лікування. Також воно є кращим з гігієнічних міркувань.
Для встановлення кулькових абатментів необхідно мінімум 6мм по вертикалі, для локаторів 2.9мм. Локатори абатменти більше підходить для пацієнтів з невеликою міжоклюзійною відстанню чи вузькими альвеолярними відростками.
Для нижньої щелепи достатньо двох імплантатів в підборідковій ділянці, для верхньої щелепи дуже бажане використання чотирьох імплантатів. Фіксацію повних знімних протезів з опорою на два імплантати слід уникати, оскільки це призводить до несприятливого оклюзійного навантаження, компрометації остеоінтеграції та втрати імплантатів.
Використання нез’єднаних між собою імплантатів не компенсує відсутність їх паралельності, оскільки компрометує введення/виведення протезу.
Щепанський Б.Ф.